Україна і світ

Держенергоефективності презентувало Посольству США в Україні можливі напрями співпраці двох країн у сфері енергоефективності.

 

Перспективи співробітництва України та США у сфері енергоефективності обговорив Голова Держенергоефективності Сергій Савчук із дипломатом з питань енергетики економічного відділу Посольства США в Україні Такером Брауном.

 

США входять у ТОП-5 країн світу за обсягами інвестицій у відновлювану енергетику, залучивши у 2016 р. близько 46 млрд доларів у «зелені» проекти.

 

Також, США посідають друге місце у світі після Китаю за загальною потужністю об’єктів відновлюваної електроенергетики.

 

Тож, Україна, яка слідує світовим тенденціям та залучає практики багатьох країн, цінує можливість налагодити обмін досвідом із США у відновлюваній енергетиці.

 

У свою чергу, С. Савчук презентував Такеру Брауну здобутки України у сфері енергоефективності та окреслив останні законодавчі зміни, які стимулюють бізнес інвестувати у проекти по зменшенню використання енергії.

 

Також Голова Агентства продемонстрував можливості співпраці у сфері рідких біопалив, оскільки Америка є лідером за обсягами виробництва біоетанолу (58 млрд л у 2016 р.) та біодизелю (7,1 млрд л у 2016 р.).

 

«Для України важливо зменшувати залежність від імпорту не лише газу, а й нафтопродуктів. Минулого року цей імпорт склав 4,2 млрд доларів. Враховуючи значний потенціал нашого аграрного сектору, ми маємо стимулювати внутрішнє виробництво та споживання рідких біопалив. Тому надзвичайно важливо залучати в Україну американські компанії, що виробляють біоетанол», - пояснив С.Савчук.

 

Держенергоефективності разом із парламентарями вже підготовлено законопроект (реєстр. № 7348 від 29.11.2017, http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=62987http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=62987), який має на меті стимулювати будівництво заводів-виробників рідких біопалив.

5-9 березня 2018 року у двох потужних американських економічних центрах - Нью-Йорку та Маямі (США) – відбулася XII та ХІІІ серія конференцій "Invest & Trade in Ukraine". Організатор - A7 CONFERENCES, Співорганізатор - Dentons, Партнер Відновлюваної Енергетики – Tokmak Solar Energy, Інвестиційний Партнер - A7 CAPITAL, Інвестиційний Партнер США – Crelia Capital, Офіційний перевізник - Turkish Airlines, Партнер ділових подорожей - Air Life. Поштовий Логістичний Партнер – UKRPOSHTA.

 

5-9 березня 2018 року в рамках трансатлантичного туру компанія A7 GROUP провела четвертий унікальний форум «InvestandTradeinUkraine’ 18» у Нью-Йорку, а також перший Форум між українськими та американськими компаніями в Маямі. Ці два Форуми стали частинками Трансатлантичного туру. Унікальність "трансатлантичного" туру передбачає відвідування двох північноамериканських економічних центрів: Нью-Йорка та Майамі (США). Під час туру відбулися дискусії та зустрічі між учасниками з України та США, міжнародними інвесторів та представниками державних структур з акцентом на інвестиційні та торговельні можливості в Україні та США.

 

Марія Барабаш, Засновник та Президент A7 GROUP, зазначила: «Ми проводимо такі конференції вже четвертий раз в Нью-Йорку, і ми бачимо різницю. Ми ростемо, українська економіка зростає. Ми тут, і я думаю, що у нас є найкращі представники для просування України! З нами Мирослава з Вашингтону, яка представляє Україну у ЗМІ, у нас є Володимир, наш представник у інфраструктурі, з нами Ігор як поштовий логістичний представник, тут у США, з великим досвідом. Це інший погляд на Україну. У нас була перша конференція про Україну в Нью-Йорку в 2013 році, і ми бачимо велику різницю, і це позитивно. Географічний центр Європи знаходиться в Україні, у нас є багато природних ресурсів, дуже великий потенціал. Я люблю свою країну і роблю все, що можу, щоб її просунути ».

 

Програма Форуму складалася з двох тематичних сесій, з наголосом на енергетиці та інфраструктурі. Провідні спеціалісти галузі підготували доповіді про можливості і переваги торгівлі з Україною, можливостях інвесторів, секретах логістики, нових українських проектах та багато іншого. Серед провідних спікерів Форумів «Invest & Trade in Ukraine'18, Transatlantic»: Володимир Омелян, Міністр, Міністерство інфраструктури України, Андрій Конеченков, Віце-Президент, Всесвітня Вітроенергетична Асоціація, Марія Барабаш, Засновник та Президент, A7 GROUP, Катерина Солдак, Директор редакції, Forbes International Editions, Олександр Рєпкін, Голова Наглядової Ради Tokmak Solar Energy, Сергій Гошовський, Керуючий партнер, Hoshovsky Law Firm, Мирон Рабій, Партнер, Dentons, Андрій Прима, Інвестор, Ukraine Business Journal, Ілля Пономарьов, Засновник, TridentAcquisitions, В’ячеслав Андрійко, Генеральний директор, Willis Towers Watson, Ірина Венедіктова, Арбітр, МКАС Торгово-промислової палати України, Мирослава Гонгадзе, Глава української служби, «Голос Америки», Ігор Смілянський, в. о. Генерального Директора ПАТ «Укрпошта», Леонід Мележик, Президент, MGI Group та інші.

 

Учасники дискусії представили нові українські проекти в галузі інфраструктури. Володимир Омелян, Міністр інфраструктури України, розповів про систему Dozorro, яка була створена в Україні як державний контроль закупівель: «Ця система базується на "Prozorro", яка називається Dozorro, яка має багато функцій – продавати, приватизувати та інше. Українська поштова сфера – перші гравці в системі Dozorro».

 

Як ми вже згадували, енергетика була однією з ключових тем Форуму. Олександр Рєпкін, Голова наглядової ради, Tokmak Solar Energy, представив досягнення українського сонячного енергетичного сектору на «Invest & Trade in Ukraine 18, Transatlantic» в Маямі: «Сектор відновлюваної енергетики в Україні був закритий для зовнішнього світу на тривалий час, так відбувалося через законодавство України, але починаючи з 2016 року ми змінюємо ситуацію, тому зараз ми відкриті для інвесторів". Андрій Конеченков, Голова Української асоціації вітроенергетики, Віце-президент Всесвітньої асоціації вітроенергетики: «Виходячи з мого 25-літнього досвіду у сфері відновлюваної енергетики, я хотів би сказати, що розвиток відновлюваної енергетики є успішним, коли існує державна підтримка і сприятлива політична ситуація в країні. Україна – це країна, де держава підтримує вітроенергетику".

 

Форум був сфокусований на інвестиціях, а саме на залучення іноземних інвестицій в Україну. Мирон Рабій, Партнер, Dentons Kyiv Office, підкреслив: "Є ще багато можливостей для вдосконалення. Це надзвичайно динамічний простір. Багато хороших інвесторів, багато позитивних факторів, що приходять на цей ринок, зокрема в енергетику. Вже є позитивні тенденції в галузі відновлюваних джерел енергії, вуглеводнів та ядерної енергетики, але втримати їх надзвичайно проблематично".

 

 

Організатор - A7 CONFERENCES, Співорганізатор - Dentons, Партнер Відновлюваної ЕнергетикиTokmakSolarEnergy, Інвестиційний Партнер- A7 CAPITAL, Інвестиційний Партнер СШАCreliaCapital, Офіційний перевізник- Turkish Airlines, Партнер ділових подорожей- AirLife. Поштово-Логістичний ПартнерUKRPOSHTA. Генеральний інформаційний партнер - РБК Україна, Генеральний Агро Медіа Партнер - Українська Асоціація Агробізнесу, Міжнародний Бізнес Медіа-Партнер – UkrainianBusinessJournal, Ексклюзивний Бізнес-Медіа Партнер – Газета «Бізнес», Кар'єрний Партнер - HeadHunter Україна. Медіа-партнери - Proman, EcoTown, Global Ukraine News, журнал Terminal, Platforma, 1NEWS TV, StockWorld, Community. За підтримки Американської торговельної палати, Асоціації енергоаудиторів, Асоціації підприємств інформаційних технологій України, Асоціації відновлюваної енергетики, Обладнання та інструменти для професіоналів, Спілки українських підприємців та інших.

Представництво Європейського Союзу в Україні запускає всеукраїнську комунікаційну кампанію «Moving Forward Together / Прямуємо разом». Мета кампанії − підвищити обізнаність українців про переваги та можливості співпраці України та ЄС.

Кампанія «Moving Forward Together / Прямуємо разом» включає пріоритетні теми для ЄС в Україні: глибоку та всеохоплюючу зону вільної торгівлі, відновлення сходу та децентралізацію. Окрім того, кампанія висвітлює основні програми та ініціативи ЄС, серед яких «Горизонт 2020», «EU4Business», «Креативна Європа», щоб поінформувати про підтримку інновацій, малого та середнього бізнесу та розвитку культури в Україні.

«Ми розпочали загальнонаціональну комунікаційну кампанію з метою продемонструвати переваги співпраці України та ЄС для українців вже сьогодні. Ми хочемо, щоб громадяни цієї країни знали про підтримку ЄС та використовували можливості, які надають наші проекти, наприклад, молоді, бізнесу чи культурним та освітнім інституціям. У партнерстві з українським урядом таке співробітництво призведе до позитивних змін та поліпшить життя українських громадян», − заявив голова Представництва ЄС в Україні посол Хюг Мінгареллі.

Україна є пріоритетним партнером, якому ЄС надав понад 12 млрд євро за останні 3 роки. Проте 77% українців не знають про програми ЄС в Україні, згідно з опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, проведеним у грудні 2017 року. Поінформованість про програми ЄС та можливості і переваги, які вони пропонують українцям у галузі торгівлі, культури та освітньому обміні, про підтримку таких ключових реформ, як децентралізація або допомога внутрішньо переміщеним особам, ще нижча.

Кампанія «Moving Forward Together / Прямуємо разом» розпочнеться 12 березня на національному телебаченні, після чого детальна інформація про проекти та програми ЄС буде розповсюджена у друкованих та онлайн ЗМІ, а також через зовнішню рекламу.

«Гасло кампанії «Moving Forward Together / Прямуємо разом» відображає позитивне партнерство між Україною і ЄС та їхню спільну мету», − пояснив Майкл Чемберлен, керівник та креативний директор проекту ЄС «Комунікація Європи в Україні».
 
Довідкова інформація:
«Moving Forward Together / Прямуємо разом» − комунікаційна кампанія Представництва ЄС в Україні. Її мета − підвищити обізнаність українців про результати та переваги співпраці України та ЄС. Кампанія розроблена проектом «Комунікація Європи в Україні».

«Комунікація Європи в Україні» (Communicating Europe in Ukraine) – проект Представництва ЄС в Україні. Команда складається із 19 професіоналів у сфері комунікацій з Albany Associates (Великобританія), ECOMM Communication Consulting (Україна) та Portland PR (Великобританія). Тривалість проекту: 01.08.2017-31.07.2019.

Оскільки від історії нам, схоже, нікуди не втекти, висловлю кілька своїх думок на цю тему. Польща й Україна мають сотні років спільного минулого, і, на жаль, воно було непростим, а часто й трагічним. Проте чи є в нинішній Європі дві сусідні країни, у відносинах яких не було б трагічних, кривавих сторінок? І що б сталося з Європейським Союзом, якби зараз кожен витягнув зі скринь свої старі образи й претензії?

 

Разом із тим я переконаний, що визначальними в польсько-українській історії були не війни й конфлікти, а саме століття мирного співжиття, спільна праця, мільйони спільних шлюбів і народжених в них дітей. Про це свідчить результат історичного розвитку: сьогодні ми маємо дві надзвичайно близькі нації з подібними мовами, культурами, ментальностями й цивілізаційними цінностями, а також з природною налаштованістю на подальше мирне й дружнє співжиття. Дуже хочу сподіватися, що нинішня ситуація не зможе цю налаштованість зруйнувати.

 

Я абсолютно впевнений: не існує жодних об’єктивних причин для будь-якого погіршення взаємин. Проте нас несподівано накрила непотрібна й шкідлива для обох народів хвиля з минулого, штучно піднята й розбурхана політиками й медіа.

 

До історії треба підходити з великою повагою й обережністю. З її контексту не можна видирати й перекручувати ті факти, які комусь потрібні в дану хвилину. Нею не можна жонглювати, її не можна кроїти, як кому заманеться.

 

Неприпустимо також привласнювати собі як саму історію, так і право на остаточну істину. Є об’єктивні історичні факти, але кожен народ, кожна держава все-таки дивиться на минуле через свої національні окуляри, тобто з певною мірою суб’єктивності. З особливою силою це може проявлятися при оцінці сторонами-учасницями давніх воєн, а також історичних персонажів. Тому нерідко одна й та ж особа є для одного народу видатним полководцем, а для іншого – жорстоким загарбником, для одного – героєм-визволителем, а для іншого – зрадником і заколотником.

 

Скажімо, гетьман Богдан Хмельницький об’єктивно є досить суперечливою постаттю. Виборюючи для України самостійність, він уклав спілку з Московією, сподіваючись на православну єдність. Ми знаємо, що це привело Україну до нового, ще гіршого рабства й спричинило не одну національну катастрофу. На мою думку, це мало катастрофічні наслідки й для самої Росії, оскільки породило в неї імперську самосвідомість і на сторіччя вперед заблокувало їй шлях до нормального розвитку.

 

Але як би там не було, Хмельницький увійшов в історичну пам'ять українців саме як герой, який визволив Україну від польського поневолення й тяжкого національного приниження. При цьому він ніколи не зазіхав на власне польські землі, не прагнув завоювати Польщу й підкорити її Україні. Тому нам важко погодитися з польськими антипатіями щодо Хмельницького.

 

Однак цивілізована Європа зрештою виробила неписані правила співіснування різних національних варіантів історії. Головне тут взаємна повага, толерантність і намагання якщо не прийняти, то принаймні зрозуміти точку зору іншого. Натомість непристойними вважаються намагання силоміць надягти свої власні історичні окуляри на носа сусідові. На жаль, саме цим зараз і займаються польські політики.

 

Ще більшої делікатності й толерантності вимагає новітня історія, у нашому випадку це передусім українсько-польські війни й трагічні етнічні конфлікти ХХ століття. Тут також діє правило «національних окулярів». Бандера, ОУН і УПА боролися за незалежну Українську державу не тільки проти польського, але й німецького та радянсько-російського панування. І боролись вони не просто на українських етнічних землях, а на державній території Західноукраїнської Народної Республіки, яка виникла на руїнах Австро-Угорської імперії одночасно з Республікою Польщею і яку Польща невдовзі захопила. Саме боротьба за незалежну Україну є головним чинником, за яким ми, сучасні українці, оцінюємо діяльність ОУН-УПА, і ніхто не може нам заборонити вважати їх героями.

 

На початку цього року поблизу карпатського села Рунгури я відвідав відновлену бандерівську криївку. 9 лютого 1951 року (через 6 років після закінчення Другої світової!) тут героїчно загинули п’ятеро бійців УПА. Їх видав зрадник, НКВД-исти виставили перед собою 15-річних підлітків з сусіднього села, примусили їх відкрити ляду й закидали бункер гранатами. За кількасот метрів знаходилася ще одна криївка з шістьома партизанами. Усі вони покінчили з собою, аби не потрапити в полон. Це їх ми повинні зректися? Це їх ми мали б вважати злочинцями? Ясно, як білий день, що такого не буде ніколи.

 

При цьому хочу чітко наголосити: воєнні злочини, злочини проти людства, вчинені в ході українсько-польських конфліктів протягом Другої світової війни та після неї, не мають виправдання. Однозначно засуджую всі такі злочини – і ті, що спрямовані проти українців, і ті, що проти поляків. У нинішньому трактуванні подій польською стороною проглядає тенденція поставити знак рівності між національно-визвольною боротьбою українців і злочинами проти цивільного польського населення. У принципі в такий спосіб можна дискредитувати будь-який визвольний рух. Але й для таких ситуацій цивілізована Європа давно знайшла відповідь: кожен злочин індивідуальний і має своїх виконавців, які й повинні нести за нього відповідальність. Приписування ж злочину усій нації чи всьому визвольному рухові є неприпустимою пропагандистською маніпуляцією.

 

Якщо ж деякі польські політики й далі наполягатимуть на забороні в Україні Степана Бандери й УПА, то за принципом «почни з себе» вони б передусім мали заборонити Юзефа Пілсудського з його жорстокою «пацифікацією» українців Галичини, а також Армію Крайову, чиї загони здійснювали криваві каральні акції проти українських сіл.

 

3-го березня виповнюються чергові роковини трагедії українського села Павлокома, в якому вже в 1945 році місцева польська самооборона та підрозділи Армії Крайової під командою поручника Юзефа Бісса розстріляли 366 українців, серед них 157 жінок та 59 дітей віком до 14 років. І таких сіл було не одне й не десять. То що будемо робити з Армією Крайовою?

 

Ми готові визнати й засудити злочини, вчинені проти поляків, але й Польща повинна зробити те ж саме щодо злочинів проти українців. Поки що ж вона свідомо демонструє виразно однобоке бачення: українську сторону протистояння змальовує виключно чорними фарбами, а польську представляє як «білу і пухнасту».

 

Про те, що історія не буває чорно-білою, свідчать і такі факти, які багатьом у Польщі сьогодні можуть здатися неймовірними: після приходу комуністів підрозділи Української повстанської армії та польського руху «Свобода і Незалежність», керованого колишніми офіцерами Армії Крайової, не раз проводили спільні збройні акції проти військ НКВД. Найбільш відомою з них стала операція в Грубешові Люблінського воєводства у травні 1946 року. У свою чергу комуністична машина терору однаково нещадно розправлялася як з польськими, так і з українськими підпільниками. Багато з них знайшли свій вічний спочинок у спільних братських могилах, одну з яких було нещодавно відкрито й на Варшавських Повонзках. До речі, більшість пам’ятників воїнам УПА на території Польщі стоять на могилах тих бійців, які полягли саме в боротьбі з радянським НКВД, проти якого воювала й Армія Крайова.

 

На жаль, нещодавно ухвалений у Варшаві Закон «Про внесення змін до Закону про Інститут національної пам’яті - Комісію з переслідування злочинів проти польського народу і деяких інших законів» став яскравим прикладом однобокого, чорно-білого підходу до історії.

 

Як відомо, закони мають «букву і дух». Слід визнати, що польські юристи доклали зусиль, аби якомога ретельніше виписати букву, але суть Закону настільки хитка й непевна, що їм це зробити не вдалося.

 

Згідно з доповненнями до закону, ув’язненням карається заперечення фактів злочинів «українських націоналістів і членів українських формацій – колабораціоністів Третього рейху Німеччини». Заплющмо на хвилину очі на те, що націоналісти й колабораціоністи подаються як синоніми, хоча насправді вони були антонімами. Поставмо запитання, хто ж такі тут українські націоналісти й що вважається їхніми злочинами?

 

Закон роз’яснює, що такими злочинами є «дії, вчинені українськими націоналістами в 1925-1950 роках, які полягають в застосуванні сили, терору чи інших форм порушення прав людини щодо індивідуальних осіб чи суспільних груп».

 

Даруйте, але саме в цей період українські патріоти вели визвольну боротьбу проти іноземних окупацій Західної України. Отже, йдеться не тільки про тих українців, які вчинили воєнні злочини проти людяності, а взагалі про всіх патріотів, які боролися за незалежність України. А з цього випливає, що сьогодні будь-який українець за будь-яку позитивну оцінку наших визвольних змагань може бути ув’язнений в Польщі на 3 роки, оскільки Польща має про ці змагання інакшу думку. Під реальною загрозою опиняється і корінна українська меншина, і майже мільйон наших заробітчан, що працюють у Польщі. Більше того, кара настигне українця, навіть якщо свою оцінку він висловив у себе в Україні. Коли послідовно дотримуватися букви нового закону, то польська поліція у Варшаві має зсаджувати таких українців з поїзда, скажімо, «Київ – Берлін» і запроторювати їх у каталажку. Чи я щось не так розумію?

 

Наступне запитання: а чому в Законі не згадуються польські колабораціоністи Третього рейху, адже вони теж вчинили злочини проти своєї батьківщини. І чому нема ні слова про польських націоналістів, серед яких були й такі, що брали участь у масових убивствах українців.

 

Як окремий злочин українських націоналістів і українських колабораціоністів Третього рейху Закон виділяє «участь у винищенні єврейського населення чи геноциді громадян Речі Посполитої на теренах Волині і Східної Малопольщі».

 

На жаль, на Волині йшла взаємна різанина, тож якщо взагалі починати говорити про геноцид, то теж про двосторонній. І знову ж таки, чому не згадуються польські колабораціоністи? Адже їх було немало по всій Польщі й вони допомагали нацистам у проведенні Голокосту.

 

Окреме обурення викликає вживання в сучасному польському Законі назви «Східна Малопольща». Так, виявляється, за часів Пілсудського називали українські землі Львівщини, Станіславщини й Тернопільщини. Ясновельможне панство, це що, випадкова обмовка чи невдала спроба пожартувати?

 

Це щодо букви. А з духом іще гірше. (До речі, саме дух Закону викликав різку негативну реакцію Ізраїлю і Сполучених Штатів). Автори Закону явно привласнили собі право на абсолютну історичну істину й право диктувати своє бачення іншим країнам. При цьому вони подають польську сторону як апріорі непогрішиму, а грішними огульно представляють усіх інших, передусім українців.

 

Це відверта підміна реальної історії пропагандою. Це наївна спроба відретушувати минуле політичним декретом. Це й зверхність щодо інших країн та народів. Це затикання рота, обмеження свободи слова й дискусії. Це, зрештою, залякування. Це дорога в нікуди.

 

Постає питання, що ж робити, де вихід? Відповідь, знову ж таки, вже давно вироблена, на ній власне й побудоване мирне співжиття націй у Європейському Союзі. Тут найкращим зразком є колишні одвічні вороги, а нині найближчі друзі й партнери Німеччина і Франція. Їхні політики залишили гострі проблеми минулого науковцям, а самі ретельно стежать, щоб це минуле не затьмарило сьогодення й завтрашній день. Взаємна повага, толерантність, спільний осуд злочинів й вшанування невинних жертв, зрештою прагматизм і елементарний здоровий глузд – ось перевірений європейський рецепт подолання нинішньої кризи в українсько-польських відносинах.

 

Нагадаю й заповіт, який залишив нам великий поляк, в жилах якого текла й українська кров, святий Іван Павло ІІ: «Пробачаємо й просимо пробачення!»

 

Найбільше засмучує те, що іще зовсім недавно Україна й Польща жили за цим заповітом. Ми по праву вважалися еталоном міжнаціонального примирення заради спільного майбутнього. Президенти обох держав не раз на могилах невинних жертв разом віддавали шану і українським, і польським загиблим. Просили пробачення і прощали. Та ж Павлокома в Польщі й Павлівка в Україні стали не тільки місцем нашої спільної скорботи, а й символом спільної надії та відновленого братерства.

 

Ми просто не маємо права нехтувати заповітом Івана Павла ІІ й безглуздо втрачати все, чого досягли неймовірними зусиллями наші політики й дипломати, наші інтелектуальні еліти, мільйони звичайних українців та поляків.

 

Невже не зрозуміло, що від ескалації історичних суперечок не може виграти ні Польща, ні Україна, що користь від цього може одержати тільки одна сторона – Росія. Саме це змушує мене припускати, що ідею спекуляцій на польсько-українській історії польським націоналістам підсунув не хто інший, як російські спецслужби. Якщо згадати про їхній вплив на «Брекзит», втручання у вибори в США, референдуми в Голландії та Каталонії, то такі підозри виглядають цілком логічними.

 

Головне ж, на що хочу звернути увагу польських колег, які цікавляться історією: у минулому відсутність солідарності між Польщею й Україною рано чи пізно закінчувалася тим, що обидві вони потрапляли під московське ярмо. Якщо хтось заколисує себе вірою в те, що з Польщею таке більше трапитися не може, то мушу застерегти наївних: програма-максимум Кремля – дезінтеграція ЄС і відновлення сфери впливу колишнього СССР, розпад якого В.Путін вважає «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття». Зрештою, чотири розподіли польської держави за участю Росії і повна залежність Польщі від СССР у повоєнний час мали б чогось навчити й найбезтурботнішого політика.

 

У нас було нехай і непросте, але спільне минуле, у нас спільне сучасне і, не сумніваюся, у нас повинне бути й буде спільне європейське майбутнє. Ми не сміємо просто так занапастити нашу дружбу й наше справді стратегічне партнерство, від якого, цілком можливо, сьогодні залежить доля обох народів.

 

Я готовий до відвертого діалогу з польськими колегами, я готовий разом із ними вшановувати пам'ять наших загиблих всіх національностей, просити пробачення й прощати. Я готовий узяти на себе відповідальність за те, щоб повернути наші взаємини в нормальне й цивілізоване європейське русло. На жаль, поки що я не бачу такої готовності з польської сторони. Але я твердо знаю, що іншого шляху у нас просто не існує.

 

Закликаю українців та поляків, яким дорогі наші спільні надбання, не мовчати й сказати своє слово.

Павло Клімкін, міністр закордонних справ України

https://zbruc.eu/node/77157

Тема глобалізації доволі складна та має багато аспектів. Хочемо чи ні, але ми всі беремо участь в процесі глобалізації вже не перше десятиріччя. Наприкінці минулого сторіччя глобалізація стала топовою темою, що обговорювалася та продовжує обговорюватись провідними науковцями та мислителями світу. Найбільш широко дискусія точиться саме навколо економічної глобалізація. Об’єднання світу в єдину зону, в якій вільно переміщується інформаційний ресурс, капітал, робоча сила, й головне – товари та послуги – ось до чого невпинно рухається світ. Проблематика цього питання стосується кожного з нас, тому, на мою думку, потрібно розуміти ці процеси хоча б на найпростішому рівні.

            Джерела глобалізації доволі різноманітні. Головним чином, глобалізація відбувається через невпинний науково-технічний прогрес, зокрема розвитку каналів комунікації та інтернету. Завдяки прогресу комунікаційні бар’єри між державами поступово зникають: ми маємо змогу отримувати інформацію майже з будь-якої точки планети; моментально дізнаватися про новини, відразу після події; дивитися трансляції наживо з різних кутків планети. Не менш важливими є нові можливості для навчання – зараз ми маємо змогу отримувати освітню інформацію з різноманітних джерел, до того ж багато з можливостей є безкоштовними.

            Іншою основою для глобалізації є світова торгівля.Процеси лібералізації економіки в більшості країн світу суттєво знизили мита, податки та інші тарифи на товари та послуги з-за кордону. Окрім того, активно розвиваються та розширюються міжнародні торгівельні організації, що також спрощують міжнародний товарообіг. На цьому ґрунтується й інше джерело економічної глобалізації – транснаціоналізація. Бурхливий розвиток транснаціональних компаній продовжується вже не одне десятиліття. Вони активно захоплюють фінансовий, інформаційний та інші ринки. Завдяки цьому економіка стає все більш глобальною.

            Величезну роль у розгортанні економічної глобалізації зіграли падіння комуністичних режимів та відхід від планової економіки в абсолютній більшості країн світу. Десятки країн були залучені до світової економіки, почались процеси об’єднання культурних та інформаційних ринків. З часом, глобалізаційні процеси призведуть до становлення повної однорідності світового ринку; англійська мова остаточно закріпиться як мова міжнародного бізнес-спілкування.

 

Плюси глобалізації економіки

                       Конкуренція - це завжди добре. А міжнародна конкуренція ­­– ще краще. Конкуренція на міжнародному рівні не тільки виступає як стимулятор виробництва та покращення якості виробництва. Вона стимулює відмирання дотаційних та технічно відсталих галузей на національному рівні різних країн. Простіше кажучи, міжнародна конкуренція змушує країни "перепрофілюватися", відходити від застарілих виробництв, що по різним причинам не має сенсу чи можливості модернізувати; шукати нові шляхи, відкривати нові галузі і, зрештою, – рухатись до прогресу.

            Хоча глобалізація і породила такі негативні явища як світові економічні кризи, з іншого боку, вона дозволяє менш критично відбуватися економічним кризам в окремих країнах. Світові регуляційні механізми дозволяють зменшити негативні наслідки за умови виникнення економічної кризи в окремо взятій країні. Світові ресурси, як то міжнародні кредити та інвестиції, допомагають вирішити проблеми національних економік.

            Надважливим плюсом глобалізації є розповсюдження надсучасних технології та їх доступність для більшості країн світу. В свою чергу, впровадження надсучасних технологій сприяє суттєвому зростанню ефективності виробництва, його розростанню, залученню нових фахівців. Більше того, країни, що розвиваються, отримують змогу наздогнати розвинені країни за економічнім рівнем, за умови грамотного підходу до залучення інвестицій та економічної політики в цілому. Звичайно, цей список позитивних трендів від ефекту глобалізації економіки не є вичерпним, я лише спробував сформулювати основні.

 

Мінуси глобалізації економіки          

            Мінуси глобалізації тісно перетинаються з її плюсами. Світова конкуренція та невпинний прогрес знищує цілі галузі. І ті галузі, що не отримують інвестицій та притоку свіжої робочої сили, можуть бути дуже потрібними у стратегічному плані чи для національних інтересів. Таким галузям потрібен час та фінансування, щоб модернізуватися, але єдине на що вони можуть розраховувати - дотації з боку держави. В деяких випадках втрата таких галузей може нанести велику шкоду національній економіці, суттєві зміни до господарської структури країни та зникненню великої кількості робочих місць.

            Інший негативний тренд, що відбувається в умовах глобалізації економіки - це процес деіндустріалізації. Сфера послуг починає все більше домінувати на світовому ринку, відтісняючи виробничі галузі. Багатьом людям доводиться змінювати кваліфікацію та переходити до інших галузей, через зникнення запиту на їх фах. Це перетікає в ще одну проблему – створення величезної прірви між кваліфікованою і некваліфікованою робочою силою. Якщо заробітна плата кваліфікованих працівників постійно зростає, то некваліфіковані працівники отримують копійки або взагалі стають безробітними.

            Третя проблема, що вже не перший рік турбує провідних науковців та громадських діячів світу –  негативний вплив глобалізації на екосистему планети. Надмірне використання природних ресурсів та забруднення поступово руйнує нашу екосистему, що матиме важки наслідки для всіх сфер життя людства, в тому числі економічного. Але є і протилежний бік монети – сам глобалізаційний процес допомагає світовим урядам віднайти консенсус в цьому питанні та, зрештою, перейти на куди більш екологічні засоби виробництва.

            Підсумовуючи, хочеться зауважити, що процеси глобалізації неминучі та несуть за собою як позитивні, так і негативні зміни. Утім, як і будь-які зміни. Нам всім потрібно адаптуватись до нових реалій та інтегруватися в світ, віднаходити нові можливості, користуватися ними та сміливо зустрічати майбутнє вже сьогодні.

Андрій Доценко

 

Коментарі

Изображение
Андрій Доценко, керівник компанії Sky Building: "Моно-міста, як спадок від СРСР"
29.11.2017
У спадщину від Радянського Союзу нам дісталося багато населених пунктів, які... Подробнее...
Изображение
Світлана Теуш: "Сонячна енергетика в Україні є досить привабливою"
03.11.2017
1.      Вітаю. Темою вашого виступу на конференції «Solar Energy Ukraine... Подробнее...
Изображение
Бернард Юкер: "Ви не можете планувати кар'єру"
14.07.2017
Після 37 років роботи в компанії АББ, Бернард Юкер планує піти у відставку. Він був... Подробнее...
Изображение
Промова Віце-президента Європейської Комісії Валдіса Домбровскіса на Конференції з питань реформ в Україні
10.07.2017
Перш за все, хотів би висловити подяку британському та українському урядам за... Подробнее...
Изображение
Седрик Германн: "В Україні низький рівень агрострахування"
15.03.2017
Агрострахування наразі залишається мало запитаним серед українських... Подробнее...

Новини у фотографіях 

Партнери

 

Контакти

 

 

 Інформаційна агенція "Бізреліз" (Bizreliz)

 КИЇВ - ПОЛТАВА

 e-mail: biz@bizreliz.com

e-mail: bizreliz@ukr.net

 e-mail: bizreliz@gmail.com

Copyright © 2010. Бізреліз    Усі права захищені