Політика

6 вересня на площі Конституції біля будівлі парламенту політики, громадські організації та активісти нагадають владі про необхідність виконати дані ще у 2014 році обіцянки, зокрема – завершити процедуру зміни виборчого законодавства. Про це в ефірі телеканалу ZIK сказав народний депутат України, лідер громадянського руху «Хвиля» Віктор Чумак.

«Ми вимагаємо негайно змінити виборчу систему в державі, прийняти новий виборчий кодекс. Це обов’язок влади, це обіцянка Президента і коаліції депутатських фракцій, дана ще у 2014 році. Вони говорили, що цей законопроект буде прийнятий у першому кварталі 2015 року. Але досі це не зроблено», - зазначив політик.

За його словами, цього не сталося через страх президента і коаліції.

«Вони дуже бояться змін, адже інша система виборів не дасть їм можливості купувати округи за гречку і гроші, маніпулювати голосами виборців. Клептократично-олігархічна більшість боїться оновлення складу Верховної Ради порядними, чесними, професійними людьми. Людьми, які прийдуть не капіталізувати власні статки і відстоювати бізнес інтереси, а працюватимуть на розвиток держави», - наголосив Віктор Чумак.

Він закликав усіх небайдужих прийти 6 вересня до Верховної Ради.

«Вимагаймо разом від народних депутатів прийняття нового виборчого кодексу та зміни системи. Це наше першочергове завдання», - закликав Віктор Чумак.

Чи є в України національна ідея або ж ідея національного єднання? На мою думку, ця тема є актуальною сьогодні і в цілому повністю практична. Що ж це таке? Яка структура національної ідеї і шлях до неї? Національну ідею не можна розцінювати щось символічне. Це складна система, яка містить окрім образно-символічного, ще й декларативно-ідеологічний, науково теоретичний і діяльнісний рівень.

                Декларативно-ідеологічний виражається через Суспільний договір (Хартію). Науково-теоретичний через твори признаних вчених і класиків літератури, діяльнісний — через конкретні стереотипи поведінки і шаблони діяльності лідерів думок і перших осіб. Важливі коментарі цих осіб на відповідність їх поведінки національній ідеї: «Я роблю «щось» тому, що це відповідає принципу національної ідеї».

                Багато країн пройшли шлях створення нового суспільного договору не так давно. Який досвід вони принесли і як ми можемо втілити його у життя?

 

                Національна ідея стане об’єднюючою і такою, що здатна створювати, якщо:

                - по-перше, її думку поділятиме абсолютна більшість населення. Вона не може містити велику кількість положень, з більшим їх числом зростає  кількість невідповідностей між ними. За законами психології, найбільш оптимальне — 3-5 положень, не більше 7;

                - по-друге, в якості її прикладів мають виступати позитивні, емоційно насичені приклади, а не досвід історичних поразок чи криз. У цьому аспекті необхідно обережно підходити до прикладів історії початку 20 століття;

                - по-третє, відповідати духовним і матеріальним інтересам сучасного суспільства, бути направленою на майбутнє і його реалії.

                Як досягти такого результату? Сьогодні можна виокремити кілька стратегій, що використовують одну й ту ж національну ідею:

                1. Зовнішній інтернаціоналізм і внутрішній націоналізм — пріоритет національного (націоналізму) над територіальнім (патріотизм). Прикладом подібної національної ідеї є сучасна парадигма єврейської нації. Об’єднавчою ознакою у цьому разі виступає національна приналежність, що відображена у взаємопідтримці (лобіювання) на транснаціональному рівні, а ідеологічним — ідея зібрання євреїв усього світу заради відродження Держави Ізраїль (сіонізм).

                Національна ідея висловлює концепцію єдиного народу незалежно від місця проживання і соціального статусу. Інтересним виступає і турецька модель  «пантюркизму»

                2. Внутрішній інтернаціоналізм при зовнішньому націоналізмі. Проголошується вірність ідеалам демократії, свободи і віри в Бога, загальна рівність мас, національностей і релігій але тільки власної держави. Патріотизм як основа зовнішньої та внутрішньої політики заснований на теорії «великого котла» у формуванні єдиної нації. Найбільш яскраво цю концепцію представляє США. Така концепція сприяє швидкій консолідації нації і мобілізацію ресурсів перед лицем зовнішньої загрози, максимум свободи для підприємництва, перетік капіталів і робочої сили у середині країни.

                3. Регіональний інтернаціоналізм при зовнішньому націоналізму — основна модель ЄС. Національна ідея старих європейських демократій трансформується в наднаціональну ідею Об’єднаної Європи: створення регіонального утворення з ціллю захисту більш високого рівня життя всередині країни, недопущення збройних конфліктів всередині утворення, ведення узгодженої зовнішньої політики протидія гегемонії США та Китаю, захисту європейської культури.

4. Націоналізм зовнішній і внутрішній. Основою цього є думка, що держава є вищою цінністю і напряму виражає національну ідею. В ідеологічній основі лежить визнання пріоритету мови (державної) релігії, нації. Концепція належить імперіям в період розпаду (Східна Римська імперія, Китай, Японія, Росія, Великобританія) Примітна у цьому плані російська цивілізаційна ціль, що побудована на “мессіанській” ідеї історичної ролі російського народу і держави.

                Тепер ми можемо перейти до розуміння того, чим являється національна ідея:

                Національна ідея являється узагальненою відповіддю суспільства на ті виклики, які стоять перед ним сьогодні або стоятимуть завтра.

                Національна ідея являється основою суспільного договору, гласною згодою між громадянином і державою про взаємні обов’язки і гарантії, принципах особистого і суспільного життя, етичною платформою завдяки якій особистість має право прирівнювати себе до певної нації.

                Національна ідея не являється не змінною протягом історії. Маючи чітке ядро, що засноване на психології народу і його архетипах, вона обростає змінною “хмарою” змісту, що відображає положення держави в конкретний проміжок часу на світовій арені, головні задачі держави і суспільства сьогоднішнього дня і цілі які необхідно досягнути завтра.

                Національна ідея може виконувати дві функції по відношенню як до суспільного договору і до Конституції (або бути її основою):

                1. вона може бути їх стержневою конструкцією. Суспільний договір, Конституція, законодавство лише конкретизують національну ідею, розкривають механізми, що застосовуються, способи її досягнення, визначають порядок виділення і використання необхідних для цього ресурсів;

                2. вона може бути і осьовою конструкцією, яка дозволяє інтегрувати цінності й інтереси різних соціальних груп у країні, виступити в ролі «принципів арбітражу»: відповідають вони цій ідеї, - значить можуть бути не тільки реалізовані, але і можуть претендувати на пріоритет, серед громадських завдань, не відповідають - значить залишаються виключно внутрішньою справою тієї чи іншої соціальної групи. Але для цього необхідне створення особливого інституту, який би виконував реальну функцію такого «арбітра». Не обов'язково установи, це може бути і громадська думка. Така ситуація в ісламських країнах.

                Національна ідея в Україні існує, як мінімум, кілька століть. АЛЕ, вона залишається формально не вираженою і, до того ж, не містить тої «хмари» ідей, який дає відповіді на сучасні «виклики». Ядром цієї ідеї виступає побудова незалежної української держави, що надає кожному громадянину можливість незалежної забезпеченого життя, заснованої на взаємній повазі і самоповагу людини.

                Своє бачення національної ідеї Левко Лук'яненко сформулював у книзі «Національна ідея - національна воля». Для нього національна ідея - це сукупність «національних етнічних річок». Ці «річки» присутні практично у всіх сферах діяльності суспільства - в тому, як українці одягаються і яку їжу вони готують, які традиції, і свята вони дотримуються. Нація тримається разом лише до того моменту, поки вона підтримує свої «етнічні річки».

                Другою елементом ядра національної ідеї виступає уявлення про єдність української нації.

                Третім елементом ядра є уявлення про Україну, як деякого «моста», що дозволяє транслювати європейські цінності на євразійський простір. У цьому плані, національна ідея України має спільні риси з національною ідеєю кемалістською Туреччини (але в Туреччині, йшлося про трансляцію на простір ісламу і в цьому найістотніше відміну від України). Як такої, європейська інтеграція, а тим більше, входження в ЄС чи в НАТО, не є цивілізаційної метою України. У кращому випадку, це ті політичні дії, які можуть сприяти її досягненню. Цей елемент обумовлює ряд цінностей, базових установок, більш конкретних.

                По-перше, це парламентська демократія. Україна не просто повинна стати такою, а зайняти місце «зразкового прикладу» провідника демократичних трансформацій, показати кожному жителю Євразії, ніж демократія краще і комфортніше для нього, в порівнянні з тоталітарним одноосібним правлінням і імперським геополітичним вектором.

                По-друге, це потужна стабільна національна державність. Українська держава не просто має існувати і бути демократичним, вона повинна бути стабільною, ефективною, шанованою у світі.

                По-третє, Україна повинна повернути собі статус «економічно розвиненої» країни, що забезпечує не тільки високий добробут населення, а й певні матеріальні «бонуси» громадянам (треба подумати, що реально може стати таким «бонусами» (безвіз - один з них)).

                Наскільки реальні ці інструменти зараз? Необхідно відзначити, що зараз, у більшості українців, немає адекватного розуміння, що таке українська національна ідея. Питання існування/відсутності національної ідеї, багатьох просто не хвилює. Якщо українець зрозуміє, що реалізація національної ідеї владою і бізнесом, призводить до поліпшення його життя, то він, підтримає її. У цьому плані важлива конкретність запланованих дій, їх послідовність, наявність чітких критеріїв успішності, виражених в термінах повсякденному житті людини і її потреб. Людина, спочатку буде голосувати за дороги, м'ясо і нову хату. Якщо ж це ще й відповідає національній ідеї, - то він буде більш впевненим у вірності свого вибору і буде готовий до більшої витрати особистісних ресурсів для досягнення поставлених цілей.

                Формувати національну ідею повинно суспільство і політичні партії як представники інтересів нації.

                «Хмарна» частина концепції національної ідеї включає два розділи: геополітичного положення і ролі України й положення і ролі особистості, громадських інститутів, бізнесу і влади.

                В Україні при помірних запасах сировини, головним капіталом, ресурсом і чинником розвитку є люди. Це відповідає виділеному М.Грушевським, історичного архетипу українця, як «споглядального індивідуалізму», яка визнає загальний інтерес, але підпорядковує його інтересу особовому, який передбачає детальний аналіз і раціоналізм при прийнятті будь-яких рішень. Отже, всі положення концепції національної ідеї і заснованого на ній, нового суспільного договору, повинні чітко фіксувати і дозволяти простежити реалізацію положення про те, що загальноукраїнський інтерес - це сукупність інтересів окремих громадян, сімей, організацій, а не абстрактного поняття «Україна». Тут доречніше було б говорити, правда, не про «індивідуалізм», а про «персоналізм» українців, який відзначається в архетипах нашої культури, зокрема, козацтва. Він повинен проявлятися в підвищенні конструктивної ролі особистості в соціально-політичних процесах, у розвитку територіального самоврядування, передачу в їх ведення, як можна більшого числа повноважень і сфер відповідальності, в створенні системи гарантування дотримання прав і свобод людини. Цим ми докорінно відрізняємося від наших близькосхідних сусідів, для яких абсолютною цінністю було і залишається відчуття себе частиною «єдиного, великого і сильного держави».

                Які ж кроки необхідно зробити?

                Першочергове завдання, - відновлення людського капіталу України, створення матеріальної бази, достатньої, що забезпечить самореалізацію кожного громадянина, що створює умови для реалізації геополітичного місця України, як експортера знань, образів і новацій, які є «двигуном» євразійського «моста». Спільнота самодостатніх, заможних, успішних людей - основа щасливої ​​нації, до неї тягнуться інші народи, її охоче запрошують вступити до елітного клубу успішних держав. Демократична національна ідея, орієнтована на інтенсивне економічне зростання - це віза для України, яка прагне в Євросоюз.

                Пропоную повернуться в ретроспективу. У XIX ст. основи для ідейного формування заклав Тарас Шевченко який вважається «батьком» національного відродження. Він не створив жодної програмної статті або брошури, як то робили більш пізні ідеологи, однак своїми творами заклав базис політичної ідеології, зокрема начерком національної ідеї вважається його «І мертвим, і живим, і ненародженим ...». При його життя значущим центром українського просвітництва було Кирило-Мефодіївське товариство, серед членів якого був і Микола Костомаров, автор «Книги буття українського народу». Наступним значним, хоча і суперечливим теоретиком ідеї, вважається Михайло Драгоманов, Микола Вороний і Микола Міхновський, автор «Самостійної України».

                Компромісним поєднанням української мрії і різних моделей української національної ідеї стали праці Михайла Грушевського, Дмитра Донцова, В'ячеслава Липинського, Миколи Сціборського, Петра Федуна, Юрія Липи та інших.

                М.Драгоманов: «Громадські інтереси важливіші за національні. Державний устрій сприяє суспільному нерівності, тому світова спільнота повинна з'явитися в формі спільноти самоврядних громад, серед яких буде і українська громада».

                М.Грушевський: «Спростування теорії російських мислителів про проживання на українських етнічних територіях великоруського народу перед тим, як ці землі заселили українці, які прийшли з Прикарпаття. Суб'єктом історичного розвитку є народ. Українці мають самобутню мову, культуру, історію, яка бере початок з часів Київської Русі ».

                І.Франко: «Українська культура, мова, преса - інструменти пробудження національної свідомості».

                В.Липинський: «Основою національного відродження є народ, функцію управління народом повинна здійснювати виборна аристократія духу. Українцем є представник будь-якої нації, що проживає на території України і працює для її розвитку».

                М. Сціборський: «Основне завдання нації полягає в поширенні її державних кордонів, перш за все, на ціле, пов'язаний з нею, етногеографічний простір».

                Аналізуючи цінності та інтереси Європи і України, ми сміливо можемо говорити про їхню спорідненість. Європейські цінності: відданість демократії, свободі, визнання свободи совісті. Вони близькі й Україні. Основним інтересом Європи є розвиток через стабільність. Для цього їй постійно потрібно розширюватися, інакше звужується її потенціал і конкурентоспроможність на світовому ринку. Основний інтерес нашої країни - збереження наявних позитивних факторів, їх примноження. Входження до Європи відкриває нові ринки, дає нові можливості. Отже, нам потрібно знати європейські цінності і їм відповідати. Виходячи з цього не короткого аналізу, ми можемо прийти викликом створення нового майбутнього країни, з чіткою метою та ідеєю.

Катерина Одарченко

У п'ятницю, 3 серпня, у Києві відбулася експертна дискусія на тему суспільного договору для України, його необхідності, змісту і ролі в майбутньому держави. Дискусія була організована з Інститутом демократії і розвитку «PolitA» в Українському інститутом майбутнього.
У дискусії взяли участь відомі українські філософи, політологи та громадські діячі: Олександр Кочетков, Сергій Дацюк, Олексій Мусатов, Олександр Левченко, Ліна Клебанова. Модератором виступила політичний консультан Катерина Одарченко. Активними слухачами стали представники громадських організацій, політичних партій, експертного співтовариства та студентська молодь.
Відкриваючи захід, Олександр Кочетков зазначив, що будь-яке суспільство так чи інакше живе за законами, писаними чи не писаними. У цьому сенсі, в будь-якому суспільстві існує суспільний договір. Питання ж полягає в тому, чи допомагає він суспільству розвиватися. «Зараз ситуація в Україні така, що існуючий суспільний договір не тільки не допомагає, але і перешкоджає її прогресивному розвитку. Більш того, на його основі неможливо зберегти незалежність і єдність країни. Представники інтелектуальних еліт, відчуваючи свою відповідальність за долю країни, задумалися над тим, за якими правилами нам хотілося б жити, щоб це мало перспективу, і щоб суспільство могло будувати країну, в якій хотілося б жити. Результатом стала пропозиція сформулювати і укласти Новий Суспільний договір », - зазначив Олександр Кочетков.
Учасники обговорення були одностайні у тому, що розробка Нового Суспільного Договору дозволяє бути почутим кожному українцю. Для цього, саме обговорення його тексту буде проходити на відкритій електронній платформі. Ініціативна група передбачає, що вже у цьому році українці зможуть висловитися з приводу Нового Суспільного Договору, з приводу бажаного майбутнього країни, і яким чином це майбутнє можна приблизити.
Відомий український філософ і блогер, Сергій Дацюк свій виступ почав з констатації позиції, що розділяється багатьма, про те, що «з нашими олігархами, з тими, хто зрадив Україну, хто працює на Росію, дійсно, неможливо домовитися. Але, можна домовитися з тими, хто поділяє спільні принципи. Насправді, в Україні досить багатьох тих, з ким можна і потрібно домовлятися». Суспільний договір – це договір людей в суспільстві і це не це не стан, це процес. Іноді цей процес публічно управляється, іноді еліта це робить приховано. Просвітництво - публічний процес суспільного договору. Однак буває і прихована підготовка суспільного договору, коли обскурантизм особливо сильний або коли відмова від мислення є суспільною нормою. Якщо сперечатися про цінності і про пріоритети, суспільство нікуди не зрушить і ситуація, з кожним днем, буде тільки погіршуватися. Зараз треба вирішити, як рухатися далі, як просуватися до суспільства, заснованого на самоврядуванні. Суспільству, в якому держава є не домінуючим органом насильства і примусу, а менеджером сервісних корпорацій, які надають публічні послуги своїм громадянам. Суспільству, здатному захистити права і свободи його членів, забезпечити їм гідне життя.
Сергій Дацюк сказав, що «Члени ініціативної групи сподіваються на те, що ідея суспільного договору і прийняття заснованої на ньому нової конституції, будуть винесені на референдум вже на початку наступної президентської каденції. Однак, суспільний договір, - це не одноразовий акт, а цілий процес. До нього будуть приєднуватися нові українці, якісь його положення будуть доповнюватися і змінюватися ».
Лідер громадської організації і блогер Олексій Мусатов звернув увагу присутніх на те, що «ідея суспільного договору обговорюється давно (вже кілька століть). Але залишалася до наших днів, в основному, предметом теоретичного інтересу, нескінченних дискусій і обговорень. Не було конкретного, практичного механізму здійснення такого проекту. Він з'явився порівняно недавно, коли в наше життя увійшов Інтернет, різні платформи і сайти. Обговорення на відкритій платформі в Інтернеті і є механізмом, що дозволяє реально побудувати роботу над суспільним договором. Такий проект був вже реалізований в деяких країнах, зокрема, в Ісландії». Як приклад виступаючий згадав Канаду. У ній, в минулому місяці, уряд запропонував громадянам взяти участь у роботі над Програмою діяльності уряду. Для цього був розроблений спеціальний сайт. На нього надійшло понад 5000 пропозицій.
На завершення обговорення, Сергій Биков зазначив, що суспільний договір є результатом співавторства всіх українців. Цією співтворчістю все українське суспільство може довести, що вона здатна до самоврядування.
Після завершення виступів основних учасників дискусії, присутнім була надана можливість задати питання та висловити власну думку з обговорюваних питань.
Закінчуючи зустріч, її модератор, Катерина Одарченко, повідомила аудиторії, що це перша із запланованих зустрічей, присвячених проблематиці Нового Суспільного Договору. У найближчому майбутньому відбудуться дискусії, присвячені принципам і структурі суспільного договору, а також цивілізаційної мети українського суспільства.

З ходом обговорення і повним змістом виступів можете ознайомитися в Інтернеті:
https://www.facebook.com/katerina.odarchenko/videos/10210076788116094/ 
https://www.facebook.com/bykova.anne/posts/1814326608654910

Розмови про скасування депутатської недоторканності в Україні ведуться ще з 90-х років, багато хто переконаний, що саме недоторканність народних депутатів – це одна з найважливіших причин, що заважають нашій державі розвиватися, тому вимагають її скасувати.Чому так? В нашій державі, на жаль, вже давно вкорінений образ депутата як корупціонера, асоціальної особи, що не поважає закон та використовує його заради власної вигоди, про що свідчать дані 2000 року, коли 89% виборців на всеукраїнському референдумі проголосували за скасування недоторканості депутатів. Особливо ситуація загострилась після Майдану, коли викрилися численні зловживання депутатів своїми привілеями та навіть їх злочини. То ж тема зняття недоторканості знову у всіх на слуху, але давайте розглянемо більш детально, яка ситуація з депутатською недоторканістю в інших державах, та що робити нам.

Історія виникнення

Якщо поглянути в історію, то перші згадки про надання особливого, привілейованого статусу можновладцям можна знайти у XIVстолітті у  Великобританії. Палата громад англійського парламенту видала білль, в якому йшлося про неприпустиму поведінку короля Річарда Другого. Томаса Хексі, автора цього документу, згодом засудили до страти. Через значний тиск Палати громад перед депутатом перепросили і не виконали вирок. Саме ця подія підштовхнула переглянути права парламентарів.Однак власне недоторканність у сучасному розумінні була законодавчо закріплена пізніше, у 1689 році, у Біллі про права англійського парламенту. Тоді це зробили для того, аби захистити парламентарів від політичних переслідувань.

Як це працює?

Важливо зазначити, що умовно імунітет представників влади буває двох видів: власне захист останніх від притягнення до кримінальної та\або адміністративної відповідальності без згоди того чи іншого органу влади та захист від переслідування за голосування, вираження поглядів, висловів під час виконання посадових обов’язків. Останній має назву «індемнітет» (від лат. «захист від шкоди»), але в законодавстві України чомусь  всі ці види охоплюються загальним терміном «недоторканість». В Європі більшість національних правничих систем надають подвійний захист для членів парламенту:Політичний -відсутність відповідальності за голосування, вираження поглядів, думок під час виконання своїх професійних обов’язків (non-liability). Ця категорія зазвичай називається "звільненням від відповідальності" та представляє різновид свободи висловлювань. Кримінальний - заборона переслідування, арешту, проведення слідчих дій щодо члена парламенту без згоди парламенту (inviolability). Цей аспект імунітету є більш суперечливим, оскільки несе в собі ризик того, що посадовці можуть скористатися цим захистом для протизаконної діяльності. Законодавці Великобританії, Данії, Греції, Ізраїлю, Італії, Турції не можуть бути заарештовані або судимі протягом строку свого мандату. Обмежують імунітет в  Австралії, Новій Зеландії, Індії, а в США недоторканість не діє, якщо депутат скоїв злочин, включаючи злочини корупційного спектру.           

Як це працює в Україні?

Недоторканність для українських депутатів передбачає 80-та стаття Конституції. Завдяки їй українські парламентарі захищені абсолютно, адже українська недоторканність включає в себе як імунітет так й індемнітет. Через це реально притягнути до кримінальної відповідальності українського парламентаря майже неможливо. Звісно, механізм позбавлення імунітету існує, однак зробити це непросто.На те, щоб арештувати, обшукати особисті речі нардепа, прослухати його розмови, потрібна згода парламенту.На практиці це означає, що навіть, якщо парламент дасть дозвіл на арешт нардепа за запитом слідчих органів, підозрюваний може просто залишити країну напередодні голосування.

Потрібно чи не потрібно знімати?

Та чи є імунітет абсолютним злом і чи потрібно негайно його відмінити, змінивши тим самим Конституцію України?Венеційська комісіяза демократію через право у своємувисновку  від19 червня2015рокунаписала, щовважає, щостан верховенства правана сьогоднівУкраїне ще не дозволяєповністювідмінитидепутатськунедоторканість. Таким чином, Комісія рекомендуєввестиіншімеханізми, якіможутьзапобігтивтручаннюудіяльність парламентуіу тойже час сприяти  боротьбізкорупцією. Але  не все так однозначно, є й інші точки зору на цю проблему: народний депутат Мустафа Найєм вважає, що тільки скасування недоторканності змусить депутатів створити нормальні ограни влади, а  доцент кафедри політології ЛНУ Сергій Різник переконаний, що захист депутата від притягнення до кримінальної відповідальності без згоди парламенту – явище взагалі неприпустиме.

  Андрій Доценко      

          

Андрій Парубій, Спікер Верховної Ради України та євродепутат Ельмар Брок (Європейська народна партія, Німеччина), від імені Президента Європейського Парламенту Антоніо Таяні, обмінялись листами на підтримку Меморандуму про порозуміння між парламентами щодо співпраці та зміцнення її потенціалу. Це сталось 20 квітня, після успішного закінчення другого «Діалогу Жана Моне».

Меморандум про порозуміння забезпечує політичний фундамент для діяльності, спрямованої на розвиток демократії в Україні, — особливо тієї, що стосується Верховної Ради. Другий «Діалог Жана Моне» задля миру та демократії відбувався з 18 по 19 квітня у місті Ірпені, що поблизу Києва. Це — процес пошуку консенсусу між Спікером ВР та лідерами усіх фракцій, що значною мірою фокусувався на інституційній реформі Верховної Ради. Чинний діалог базується на висновках зустрічі, що відбулась у жовтні 2016 року в історичній будівлі Жана Моне, неподалік від Парижу. Тоді обговорювали права та обов’язки усіх опозиційних фракцій Верховної Ради.

На зустрічі в Ірпені Європейський Парламент представляли Ельмар Брок, голова Комітету Європарламенту у закордонних справах, а також екс-Президент Європейського Парламенту Пет Кокс, який є автором Звіту про реформу Верховної Ради та Дорожньої карти цієї реформи. Спікер Верховної Ради Андрій Парубій та голови парламентських фракцій представляли Україну.

Під час прес конференції Андрій Парубій, Ельмар Брок та екс-Президент Європейського Парламенту Пет Кокс виголосили такі заяви:

Андрій Парубій зазначив: «Я оголошую успішне закінчення другого «Діалогу Жана Моне». Особисто хочу щиро подякувати нашим партнерам із Європейського Парламенту за підтримку та заохочення процесу пошуку консенсусу. Можу заявити, що я, разом із представниками усіх 8-ми фракцій та груп Верховної Ради, підписую висновки зустрічі, що зобов’язують нас усіх рівноцінно здійснювати кроки, спрямовані на реформування нашої інституції».

Ельмар Брок заявив: «Я знаходжусь тут від імені Президента ЄП Антоніо Таяні, аби доповнити Меморандум про порозуміння, щоб підтвердити ще раз, що Україна займає чинне місце у порядку денному Європейського парламенту. Я також хочу підтвердити, що Президент Антоніо Таяні здійснить візит в Україну за першої ж нагоди. Досягнення Верховної Ради є життєво важливими для демократичного майбутнього України та є важливим символом надії для всього регіону».

Екс-Президент Європейського Парламенту Пет Кокс сказав таке: «Я радий нагоді працювати зі Спікером та головами парламентських фракції над пошуком консенсусу щодо реформи під час «Діалогу Жана Моне». Цей діалог є довгостроковим процесом, що може бути успішним лише за однієї умови: ви повинні зберегти відданість реформі, яку я спостерігав під час перших двох зустрічей та початку покрокового процесу інституційної реформи. Як говорив Ельмар Брок від імені Президента Антоніо Таяні, Європейський Парламент зобов’язується бути вашим партнером на цьому демократичному шляху».

 

Коментарі

Изображение
Робер Герцог:"Жодних нових зобов'язань і обмежень".
23.08.2018
Професор Страсбурзького університету, експерт Ради Європи Робер Герцог... Подробнее...
Изображение
Андрій Доценко, керівник компанії Sky Building: "Моно-міста, як спадок від СРСР"
29.11.2017
У спадщину від Радянського Союзу нам дісталося багато населених пунктів, які... Подробнее...
Изображение
Світлана Теуш: "Сонячна енергетика в Україні є досить привабливою"
03.11.2017
1.      Вітаю. Темою вашого виступу на конференції «Solar Energy Ukraine... Подробнее...
Изображение
Бернард Юкер: "Ви не можете планувати кар'єру"
14.07.2017
Після 37 років роботи в компанії АББ, Бернард Юкер планує піти у відставку. Він був... Подробнее...
Изображение
Промова Віце-президента Європейської Комісії Валдіса Домбровскіса на Конференції з питань реформ в Україні
10.07.2017
Перш за все, хотів би висловити подяку британському та українському урядам за... Подробнее...

Новини у фотографіях 

Партнери

 

Контакти

 

 

 Інформаційна агенція "Бізреліз" (Bizreliz)

 КИЇВ - ПОЛТАВА

 e-mail: biz@bizreliz.com

e-mail: bizreliz@ukr.net

 e-mail: bizreliz@gmail.com

Copyright © 2010. Бізреліз    Усі права захищені