Культура

Фіналіст шоу «Голос країни», а також учасник восьмого сезону «Х-фактор» Андрій Лучанко, більш відомий як Лука, здивував своїх шанувальників гучною заявою про зміну напрямку в музичній стилістиці: «Протягом року я працював над матеріалом, який відрізняється від моєї попередньої творчості. Я довго сумнівався в тому , чи розповсюджувати ці пісні, але все таки вирішив, я хочу поділитися тим, що мене надихає сьогодні»

Раніше автор пісень «Люблю», «Небо падає», «Полети» працював в таких жанрових напрямках як альтернативна музика і прогресив-фолк .Нещодавно на його ютуб каналі вийшов новий кліп на композицію «Ой, чий то кінь стоїть», головним героєм якого став сам виконавець .Останні кадри, коли артист, прямуючи в невідомість, йде по стежці, мають для нього особливий сенс і символізують зміну творчого напряму і перехід на нову професійну ступінь. Дійсно гідний і красивий зміст і не менш значуще завершення .

Чого далі чекати від Луки ніхто не знає. Сподіваємося, що в новообраному напрямку він дійсно зможе повністю реалізувати себе і проявити весь свій музичний потенціал. А нам залишається тільки побажати йому удачі і очікувати нові роботи.

Книжка «Я так бачу» творчої майстерні «Аґрафка» здобула бронзову медаль на конкурсі «Найкрасивіші книги світу».

Цього року журі міжнародного конкурсу оцінило понад 600 поданих книг із 32 країн з усього світу. Україна є однією з 10 країн, що отримала нагороду. Серед інших переможців — книги з Нідерландів, Австрії, Польщі, Чехії, Росії, Японії, Китаю, Німеччини та Швеції . На цьому конкурсі Україна перемагає вперше. Організаторами однієї з наймасштабніших подій в сфері книжкового дизайну є німецький фонд «Мистецтво книги» (нім. —  Stiftung 'Buchkunst).

Окрім українських дизайнерів, перемогу здобули:
Золота Літера
– ‘AMSTERDAM STUFF’ з Нідерландів
(Jerzy Gawronski, Peter Kranendonk, дизайн: Willem van Zoetendaal, видавництво:Van Zoetendaal Publishers & De Harmonie)
Золота медаль
– ‘Robert F. Kennedy Funeral Train – The People’s View’ з Нідерландів
(Rein Jelle Terpstra, дизайн: Jeremy Jansen, видавництво: Books, Amstedam)
Дві срібні медалі
– ‘Die Kraft des Alters / Aging Pride’ з Австрії
(Stella Rollig, Sabine Fellner, дизайн: Willi Schmid, видавництво: Verlag für moderne Kunst, Belvedere, Vienna)
– ‘Anne Frank House’ з Нідерландів
(Elias van der Plicht (Anne Frank Stichting), дизайн: Irma Boom Office, видавець: Anne Frank Stichting, Amsterdam)
П’ять бронзових медалей
– Я так бачу [This Is How I See] з України
(Art Studio Agrafka (Romana Romanyshyn, Andrii Lesiv), дизайн: Art Studio Agrafka (Romana Romanyshyn, Andrii Lesiv), видавництво: Видавництво Старого Лева (Old Lion Publishing)
– ‘Bonjour, Monsieur, Gauguin’ з Чехії
(Anna Pravdová, дизайн: 20YY Designers (Petr Bosák, Robert Jansa, Adam Macháček, видавництво: Národní galerie v Praze (National Gallery Prague)
– ‘Paris’ зі Швеції
(Ola Rindal, дизайн:Sandberg&Tim, видавець:  Livraison Books, Stockholm)
– ‘The Migrant’ з Нідерландів (Anaïs López, дизайн:Teun van der Heijden, видавець: self-published    
– ‘Nichtsein’ з Німеччини (Katharina Schwarz in co-operation with Ellen von den Driesch, дизайн: Katharina Schwarz, видавництво: Wissenschaftszentrum Berlin für Sozialforschung, UDK Berlin)         
П’ять почесних відзнак:
– ‘The Anatomy of Stone Hannes Schüpbac’ з Австрії
(Cesare Ferronato, дизайн: Raphael Drechsel, видавництво: Verlag für moderne Kunst, Vienna)
– ‘Nienasycenie spojrzenia / Insatiability of the Gaze’ з Польщі (Anna Królica, дизайн: Ryszard Bienert, видавництво: Centrum Sztuki Mościce, Tarnów / Instytut Muzyki i Tańca, Warsaw)
– ‘El Lissitzky’ з Росії (Tatyana Goryacheva, Ruth Addison, Ekaterina Allenova, дизайн: Evgeny Korneev, видавництво:  Tretyakov Gallery, Jewish Museum and Tolerance Center)
– ‘The First’ з Японії  (Kentarou Tanaka, дизайн:Hideyuki Saito, видавець: Bonpoint Japon  )
– ‘Old Trades of Jiangsu: A Glimpse’ з Китаю (Pan Wenlong, Gong Wei (photographer), дизайн: Zhou Chen, видавець:  Jiangsu Phoenix Education Publishing, Ltd )

Конкурс проводиться з 1963 року: міжнародне журі оцінює мистецьке оформлення та естетичний рівень книг і вручає нагороди в рамках Лейпцизького книжкового ярмарку. Протягом року книги-переможці презентується у різноманітних бібліотеках світу та  заключно на найбільшій книжковій виставці у Франкфурті.

Хочемо нагадати, що українські книжки вже чотири роки поспіль представлені на конкурсі «Найкрасивіші книги світу» — спочатку книжки обирались за експертним опитуванням, проведеним Книжковим Арсеналом. А вже втретє проходять відбір в українському конкурсі «Найкращий книжковий дизайн», заснованому 2016 року і  який є організованим Міжнародним фестивалем «Книжковий Арсенал», Goethe-Institut в Україні та «Читомо».
Kнижка «Я так бачу» творчої майстерні «Аґрафка» здобула минулого року гран-прі на всеукраїнському конкурсі.

Журі конкурсу «Найкрасивіші книги зі всього світу» (Ricardo Báez / Venezuela, Valeria Bonin / Switzerland, Sascha Fronczek / Germany, Simon Hessler / Sweden, Rob van Hoesel / The Netherlands ) надали коментар про візуальну складову книжки «Я так бачу»:

    У цій дитячій книжці розповідається про те, що бачить дівчинка у розкльошеній сукенці. Вона покладається на свої нові великі окуляри. Вивчати побачене їй допомагає сова — символ зору. На одному з найбільш вражаючих розворотів книги зображені кілька силуетів тварин, серед яких кози, хамелеони, акули та дрозди, які разом утворюють своєрідний пазл. З лівого боку у верхній частині сторінки, на білому фоні — сонце: значить, це денний час. Натомість праворуч над сторінкою матового синього кольору виблискує півмісяць. Жовті крапки, великі, дрібні, часто парами, блищать, як очі, з темної ночі. Точно — це очі маленьких тваринок з лівого боку розвороту, які так і залишились на місці. Дівчинка говорить: «Є очі, які бачать краще, ніж мої. Навіть у темряві».
    На кількох сторінках книга стає навчальною, коли, наприклад, порівнюється зір бджіл, сов, коней, котів і собак. Взяти хоча би використання шрифту Брайля — хоч він і не відчутний на дотик, та літери зображені за допомогою червоних крапок. Графічне візуальне оформлення цієї книги у стилі таких собі піктограм вражає. Певні області виділені трьома кольорами (відтінки синього, червоного й жовтого), які живуть самі по собі й домінують над рештою. Місцями вони накладаються одне одного, прилягаючи аж до самого верху сторінки або й перескакуючи на іншу. Спостерігати за всім цим різноманіттям форм — справжня насолода.


 

До 140-річчя Казимира Малевича на форум "Нова ґенерація: художник та його покоління" у Київ з'їхалися дослідники українського авангарду з усього світу.


В рамках форуму пройшли лекції, присвячені українському авангарду, панельні дискусії і круглі столи за участю найвизначніших знавців та дослідників українського авангарду з усього світу. Також учасники могли відвідати перфоманс від Федора Возіанова за участю балету Артема Гордеєва, екскурсії виставкою "Авангард. У пошуках четвертого виміру", прем'єру фільму «Малевич» (FRESH production, Україна, 2017) та презентацію збірника матеріалів «Казимир Малевич: київський аспект».
 

Мирослава Мудрак, історикиня мистецтва, почесна професорка Університету штату Огайо, авторка книги «Нова ґенерація» і мистецький модернізм в Україні» (США), провела лекцію «Eкологія Модернiзму: збереження часу й простору в українському мистецтві раннього ХХ-го століття».


Жан-Клод Маркаде, мистецтвознавець, історик мистецтва, куратор, заслужений директор Національного центру наукових досліджень (CNRS) (Франція) «Малевич і музика – між Матюшиним і Рославцем».


Дмитро Горбачов, мистецтвознавець, дослідник та першовідкривач українського авангарду, влаштував перегляд відео-хроніки про мистецьке життя 1920-х разом з Іриною Мелешкіною.


Костянтин Акінша, історик мистецтва, журналіст, куратор (Угорщина), прочитав лекцію «Український модернізм – спокуса ринком».


Шенг Шейєн, спеціаліст з російського авангарду, Член Ради Фонду Харджиєва (Амстердам, Нідерланди) прочитав лекцію «Татлін і Малевич: виправдані обрáзи та креативні омани. Нові знахідки з архіву Харджиєва».


Олександра Кайзер, кураторка досліджень фонду Олександра Архипенка, прочитала лекцію "Архипенко: Сучасний Спадок".


Також серед учасників форуму були: Тетяна Філевська (засновниця і керівниця Інституту Малевича), Крістіна Лоддер (Президентка Фонду Малевича, Великобританія), Олег Ільницький (спеціаліст з українського футуризму, Канада), Мирослав Шкандрій (професор славістики при Манітобському університеті, Канада), Андрій Бояров (куратор і дослідник, Львів, Україна), Віта Сусак (членкиня Швейцарського академічного товариства з вивчення Східної Європи (SAGO), Україна-Швейцарія), Метью Стівенсон (Фонд Архипенко, Лондон), Софія Дяк (директорка Центру міської історїі Центрально-Східної Європи), Оксана Баршинова (куратор, лектор, Національний Художній Музей України), Олена Боримська (автор курсу лекцій про авангард, куратор, Національний Музей "Київська Картинна Галерея"), та Наталія Шпитковська (директорка Центру сучасного мистецтва М17).

Також в рамках Форуму пройшов ряд круглих столів та дискусій, зокрема круглий стіл «Колекціонери авангарду. Історія та практика» за участю Едуарда Димшица, Андрія Адамовського, Олександра Брея, Костянтина Акінши, Дмитра Горбачова та Жан-Клода Маркаде за модерацією Наталії Шпитковської.


Закрився Форум під читання віршів Казимира Малевича у виконанні його двоюрідної внучки Івони Малевич, що завітала до Києва спеціально, щоб відвідати Форум, та музику Миколи Рославця від Антуанети Міщенко.

Також в рамках Форуму показали автопортрет Казимира Малевича, який він намалював за 11 місяців до своєї смерті.

"Выгляжу сейчас как Маркс в могиле. Когда выхожу на улицу дети кричат Карл Маркс" — підписує Казимир автопортрет у листі до Петнікова.

Планується додаткове експонування автопортрету в рамках виставки "Авангард. У пошуках четвертого виміру".

Зараз команда М17 готує матеріали, що були зібрані на лекціях під час Форуму і незабаром розмістить всі матеріали у вільному доступі.

А поки виставка "Авангард. У пошуках четвертого виміру" триває до 6 квітня!

==

Кураторка Форуму:

Тетяна Філевська, співзасновниця та керівнивниця Інституту Малевича

Директорка Центру сучасного мистецтва М17:

Наталія Шпитковська
 

Генеральний партнер:

Adamovskiy Foundation
 

Оранізаційні партнери:

Інститут Малевича, Національний художній музей України, Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал», Музей театрального, музичного і кіномистецтва України, Національний центр ім. Олександра Довженка, Artcult Foundation, Український клуб колекціонерів сучасного мистецтва, Національний центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства, Фонд культурної дипломатії UART.
 

Спеціальні партнери:

Міністерство закордонних справ України, Київська міська державна адміністрація, Міністерство інформаційної політики, Комітет Верховної Ради з питань культури і духовності, Національне бюро програми ЄС “Креативна Європа” в Україні, Український культурний фонд.

Просвітницька програма "Лайфхак українською" повертається з довгих канікул! Прем’єра третього сезону на телеканалі суспільного мовлення UA: ПЕРШИЙ – вже цієї суботи, 20 жовтня.
 
"Лайфхак українською" – одна з найбільш коментованих у соцмережах програм Суспільного. Творча команда просвітницького напряму суспільного мовлення отримала чимало схвальних відгуків, але були у глядачів і пропозиції щодо змін. Творці програми врахували побажання, тож третій сезон приємно здивує!
 
"Нас критикували на велику кількість новомодних іноземних запозичень, – зізнається Дмитро Хоркін, генеральний продюсер Українського радіо та незмінний ведучий програми "Лайфхак українською". – Автори скетчів врахували побажання аудиторії: відтепер буде більше рідкісних суто українських слів".
 
Родзинкою другого сезону був хор Українського радіо, який після кожного скетчу проспівував правила української мови і додавав програмі трохи сюрреалізму. У третьому сезоні творці відмовилися від хору, натомість зробили скетчі більш динамічними та попрацювали над жартами.
 
Виконавча продюсерка просвітницького напряму Суспільного Катерина Феленюк не приховує захвату від роботи сценаристів і акторів – Марічки Штирбулової та Олега Коркушко, які ілюструють правила в скетчах: "Вони настільки талановиті, що я можу просто на майданчику попросити їх змінити останню фразу скетчу, або сказати "Вийшло не смішно. Зробіть мені смішно" – і бути впевненою, що вони зроблять".
 
У третьому сезоні до команди "Лайфхак українською" долучиться новий співведучий – відомий український художник, письменник і музикант Іван Семесюк. Він вестиме нову рубрику, де розтлумачуватиме значення українських фразеологізмів. За словами виконавчої продюсерки Катерини Феленюк, довго шукати ведучого не довелося: "Ми вже запрошували його в якості гостя на програму "ЕнеЇда", і всім дуже сподобалося з ним працювати. Іван Семесюк і авангардний, і нонконформістський, він має харизму й жарти на всі випадки – тонкі інтелектуальні або гострі, "з перцем". За всіма параметрами він підійшов нам просто ідеально!"
 
Також у новому сезоні "Лайфхак українською" з’являться уроки жестової мови. В кожному випуску вивчатимуться дві фрази, які полегшать побутове спілкування. Консультувала одна з кращих сурдоперекладачок України Тетяна Журкова, яка робить сурдопереклад новин на Суспільному. "Моя мрія – зробити грандіозний проект, який би боровся з різними видами дискримінації у нашому суспільстві. Але поки Суспільне не має для цього достатньо коштів, я вирішила йти до мети хоча б маленькими кроками, – ділиться Катерина Феленюк. – Коли ми почали знімати рубрику для "Лайфхаку", я була просто зачарована, наскільки це дивовижно. Так круто знати, що "дякую" – це один простий жест. Насправді, це невеликий крок до того, аби ми розуміли один одного. Це не складно, це красиво, це повага до людей та можливість почути один одного, навіть якщо у прямому сенсі ми зробити цього не можемо".
 
Нові випуски програми "Лайфхак українською" демонструватимуться щосуботи о 10:00 на телеканалі суспільного мовлення UA: ПЕРШИЙ.

Шестеро відомих майстрів з різних країн зібралися разом аби просто неба, на очах у глядачів, створити шедеври з каменю: Владислав Волосенко, Амансіо Гонзалез, Петро Гронський, Джо Клей, Володимир Кочмар, Василь Татарський. Рівно місяць вони працюватимуть на території арт-резиденції 13-го павільйону ВДНГ, створюючи скульптури. Усі учасники - поціновувачі творчості Олександра Архипенка, видатного українського скульптора, засновника кубізму у світовій скульптурі. Саме на його честь й було названо симпозіум, метою якого є розвиток та популяризація пластичних мистецтв та повернення видатних українських імен у поле суспільної свідомості.
 
«У мене є мрія - створити парк скульптур, яким би захоплювалося ще не одне покоління. Ідея виникла коли я почав збирати окрім колекції живопису, яка вже є, ще й колекцію скульптур. Тому задум провести симпозіум якнайкраще ліг у намічені плани. Дуже цікаво, що вийде в результаті»,
 - Андрій Адамовський, засновник AdamovskiyFoundation.

Це перший пленер в Києві за час незалежності України, який проходить на тій же локації, що і 30 років тому - Експоцентр України ВДНГ. Саме завдяки Всесоюзному симпозіуму, що відбувся у 1998 році в Києві з'явився перший парк сучасної скульптури, збережені елементи якого можна побачити сьогодні на Володимирській гірці.

«Проведення симпозіумів є важливою складовою розвитку культурного шару суспільства. Це перш за все простір для спілкування, взаємодії мистецтва з глядачем. Тому дуже важливим є те, що пленер проходить на території ВДНГ, а не у приватному, віддаленому місці. Діалог відбудеться незалежно від готовності глядача розуміти мистецтво, адже він потрапить за «лаштунки» творчого процесу, де форми ще не набули завершеності, не закостеніли інтерпретаціями та значеннями, де ще все перебуває у пошуку», – Дарина Мо Мот, куратор проекту.

Про інші переваги «симпозіумного формату» розказав один із учасників Володимир Кочмар, скульптор із Харкова: «В майстерні зазвичай не має можливості зробити велику роботу. Створення скульптури – це взагалі дуже складний процес, дуже трудомісткий: треба привезти камінь з кар’єру, винайняти крани, інше технічне забезпечення… це ж не пензликом розмахувати [сміється] ні в якому разі не применшуючи значимість художників. Тому симпозіум – це чудова можливість для скульпторів створити нові масштабні роботи, які б вони не мали змоги зробити за власний рахунок у майстерні».

«Для мене симпозіум – це цікавий формат, бо є дедлайн – місяць часу, протягом якого є тільки я і камінь. Це важливо, бо в скульптурі, в якій комбінуються різні матеріали, зазвичай витрачається більшість часу на технологічну частину, а тут я один на один із каменем і для мене це певний кайф і релакс»,
- Петро Гронський, скульптор.

Про свої плани розказав Джо Клей – скульптор з Німеччини: «Я хочу передати сильні та могутні форми. Треба «вивільнити» їх із каменю і показати, що вони дихають і що в них теж є життя. Я називаю це «енергія у формі». Коли працюю у своїй студії, зазвичай мені самотньо. Тож працювати серед люду - навіть краще».

Цікавим є те, що доля одного з учасників симпозіуму - Владислава Волосенко - чимось нагадує долю Архипенко, на честь якого названо симпозіум. На самому початку 90-х ще студентом він виїхав до Канади в пошуках творчої свободи і саме там отримав визнання як скульптор. «Наскільки я пам’ятаю, Архипенко останні роки дуже хотів повернутися до України, зробити велику виставку. Але мені повезло більше, тому, що ми живемо в інші часи і, помандрувавши, я зміг повернутися. Так само я працюю у техніці  «direct curving»: без ескізу, просто беру камінь і подорожую ним, як людина подорожує світом» - Владислав Волосенко, скульптор.

Спогади про студентські роки та Архипенка скульптора Василя Татарського: «Під час мого навчання Архипенко вважався буржуазним художником і був забороненим для публічного доступу. Вперше я познайомився з творчістю Архипенка завдяки маленькій книжечці киянина Віталія Коротича. Це було справжнє відкриття. Звичні академічні постановки набридали, хотілося новаторства, а тут виявляється наш земляк давно працював у цьому напрямку. У ті часи Архипенко став джерелом натхнення та вплинув на велику когорту художників».

Ось так, проведений 30 років тому перший скульптурний пленер просто неба, вільний від ідеологічних сюжетів радянських часів, відроджуючись, знову зібрав самобутніх митців, натхненних духом свободи. А символом симпозіуму стала блакитна танцівниця Архипенка, що лише одним своїм існуванням стверджує: революції в мистецтві можуть відбуватись будь коли.

 

Коментарі

Изображение
Робер Герцог:"Жодних нових зобов'язань і обмежень".
23.08.2018
Професор Страсбурзького університету, експерт Ради Європи Робер Герцог... Подробнее...
Изображение
Андрій Доценко, керівник компанії Sky Building: "Моно-міста, як спадок від СРСР"
29.11.2017
У спадщину від Радянського Союзу нам дісталося багато населених пунктів, які... Подробнее...
Изображение
Світлана Теуш: "Сонячна енергетика в Україні є досить привабливою"
03.11.2017
1.      Вітаю. Темою вашого виступу на конференції «Solar Energy Ukraine... Подробнее...
Изображение
Бернард Юкер: "Ви не можете планувати кар'єру"
14.07.2017
Після 37 років роботи в компанії АББ, Бернард Юкер планує піти у відставку. Він був... Подробнее...

Новини у фотографіях 

Партнери

 

Контакти

 

 

 Інформаційна агенція "Бізреліз" (Bizreliz)

 КИЇВ - ПОЛТАВА

 e-mail: biz@bizreliz.com

e-mail: bizreliz@ukr.net

 e-mail: bizreliz@gmail.com

Copyright © 2010. Бізреліз    Усі права захищені